Видала:

ЛІГА УКРАЇНСЬКИХ

КАТОЛИЦКИХ ЖІНОК КАНАДИ

“ДОБРА ВОЛЯ”

КАТЕДРА СВ. ЙОСАФАТА  

PUBLISHED BY:

UKRAINIAN CATHOLIC WOMEN’S LEAGUE OF CANADA

“GOOD WILL CLUB”

ST. JOSAPHAT CATHEDRAL

УКРАЇНСЬКА КАТОЛИЦЬКА КАТЕДРА

  СВ. ЙОСАФАТА в Едмонтоні

     Парафія св. Йосафата в Едмонтоні заснував о. Созонт Дидик, ЧСВВ, в 1902 році. У тому ж році, 27 листопада, посвячено першу церкву св. Йосафата. Була це будівля 60 стіп довга, 40 стіп широка. Теперішня будівля, в кількох фазах розбудови, була закінчена в 1947 році. Її розміри: 127 стіп довга, в перехресті 105 стіп широка, 100 стіп висока. В часі розбудови церкви до 1943 року парохом був знову о. Созонт Дидик. Архітектом будови був о. Филип Ру, Чину ОО. Облятів.
     Покровителем катидри є св. священомученик Йосафат, ЧСВВ, єпископ Полоцька, який у праці за апостольську єдність української Церкви помер мученицькою смертю. Папа Пій ІХ проголосив його святим і покровителем єдности всіх Церков. Мощі св. Йосафата спочивають тепер у базиліці св. Петра в Римі. Апостольський Престіл, 3 березня, 1948 року, створив Едмонтонську Єпархію для українців католиків у Західній Канаді. Преосвященний Владика Ніль Саварин став першим єпископом-ординарієм цеї Єпархії, а церкві св. Йосафата надано гідність катедри.
     Розпис церкви виконав мистець-маляр Юліян Буцманюк. Він помер у 1967 році не вспівши закінчити малювання іконостасу. Лиш одна намісна ікона Божої Матері в долішній частині іконостасу є його виконання. П’ять інших ікон у цій частині іконастасу та малі ікони на царських дверях намалювала Параня Іванец, учениця Юліяна Буцманюка. Ікони в горішній частині та все завершення в іконостасі виконав мистець Л.Денисенко.
     Іконастас та цілий розпис обіймають головні теми української церковної духовости, традиції та історії. Добре обдуманим розположенням тем, докладним виконанням (вжеваючи темпери власного виробу), мистець Юліян Буцманюк зробив інтерієр світлим, прозорим. Він поєднав особисті почуття, ліризм і людяність.
     Вступивши в цей храм вірні бачать перед собою наче розгорнуту Євангелію; це привертає їхні думки до Бога, до молитви. Зображенням св. Володимира та св. Ольги в мозаїці (по правій і по лівій стороні іконостасу) парафія св. Йосафата відзначила Ювілей 1000-ліття Хрещення Руси- України. Мозаїку, виконав мистець Святослав Макаренко. Її вставлено в 1986 році.
    Ікони і розпис, разом з унікальною архітектурою роблять катедру св. Йосафата одним з найкращих і найцікавіших прикладів українського церковного мистецтва на цілому американському континенті.
     Уряд Провінції Альберти, в 1984 році, назначив катедру св. Йосафата історичною будівлею.

            Хоч церковця була готова зi зовнi, треба ще було багато працi вложити в серединi. З огляду на мороз було не можливо правити Служби Божi в зимi, бо не було грошей щоби купити вiдповiдну пiч або вугiлля на огрiвання. Один парафiян, Теодор Чiчка взяв на себе обовязок копати вуголь iз покладiв при Саскачеванськi рiцi та привести вуголь до церкви. Мiсцевий продавець будiвельного матерiялу доручив дошки на борг, щоби можна викiнчити церкву в серединi. Брат Єремiя i Григорiй Мазурик допомагали при будовi.

            З початку було душе мало родин, якi жили коло церкви, але згодом чим раз бiльше людей заселювало околицi Едмонтону. 1905 року було вже 250 українських родин i 500 дiтей в Едмонтонi.  Число Сестер постiйно зростало. Лiтом 1905 Сестра Емiлiя разом iз iншими сестрами перебралися до власного помешкання на полудне вiд церкви. Вони управляли городом який займав майже кожний куток церковного подвiря. Вони допомагали при церквi i громадi. Сестри вчили дiтей i молодь катехизму i спiви церковних пiсень. Сестри органiзували релiгiйнi гуртки для старших. Вони вiдвiдували хворих i допомагали хворим у шпиталi. Вони збирали i роздавали одяг для бiдних. Владика Леґаль запропонував сестрам утворити перший садочок для дiтей у тiснiм примiщенню сестер. Сестра Йосафата Тимочко жертвувала свiй спадок, а решта грошей сестри позичили i закупили будинок де можна було вигiднiше провадили школу. Старий будинок перевезено на церковне подвiря, став осередком монастиря святого Йосафата для Сестер Служебниць.

            1905 року отця Фiляса iменовано настоятелем Галицької Провiнцiї, тому вiн покинув Канаду i повернувся до Львова. Отець С. Дидик залишився парохом церкви. 1‑го вересня 1905 Альберту проголошено провiнцiєю. Генерал Ґубернатор Лорд Ґрей i Первий Мiнiстер Канади Вилфред Лаврiе тодi прибули до Альберти на тi святкування i мали нагоду вiдвiдати Українськi громади.

            1906 року Українцi почали органiзувати культурне життя в Едмонтонi. Пiд духовним проводом отця М Гури ЧСВВ засновано гурток <Просвiту>.

            В осени 1906 вибухла епiдемiя тифу. Зима була дуже сувора. 2‑го сiчня 1907 р. температура впала до —54, найзимнiший день, що був записаний. Це спричинило до впадку присутних на Бого­служення та на громадськi свята.

            10 сiчня 1907 отця С. Дидика назначено iгуменом Василiянської мiсiї в Канадi. Коли вiн залишив Едмонтон, його душпастирську працю продовжував отець Матей Гура ЧСВВ.

            У вереснi 1908 року сестри Iсидора i Емiлiя вернулися в Україну, тiльки сестра Амбросiя залишился як одна з перших чотрьох сестер.

            26 жовтня 1910 Митрополит Андрей Шептицький вiдвiдав Едмонтон. Сотки вiрних вiтали його на залiзничнiй станцiї. Багато людей прийшли в народних строях. Хор привiтав його українськими пiснями. Люди клякали коли Митрополит переходив попри них i благословив їх. Вiн разом iз мером Едмонтону поїхав до церкви, де вiдслужено молебен. У недiлю 30 жовтня Митрополит вiдслужив Торжествену святу Лiтургiю у церквi св. Йосафата. Пополуднi вiн поблагословив Школу Сестер Служебниць. Вечером вiн вiдслужив молебен у Французькi Церквi св. Йоахима, де виголосив зворушливу проповiдь по Французьки. Мiсцева газета Едмонтон Йоурнал описала його вiдвiдини до Альберти надзвичайно памятною подiєю.

            1912 iменовано Микиту Будка Владику для Українцiв (Рутенiв) в Канадi. Вiн вiдвiдав Едмонтон у п’ятницю 28 лютого 1913 року. У недiлю 2 березня вiн вiдслужив торжествену св Лiтургiю в церквi св Йосафата. Пополуднi Владика Микита брав участь у Службi разом iз Римо Католицьким Владикою Леґалем у церквi св Йоахима. У годинi 8‑iй веч. вiн брав участь у зiбранню iз українськими громадськими органiзацiями. Знову появилася обширна стаття в англомовнiй газетi про <Рутенського Владику>.

            При початку Першої Свiтової Вiйни багато Українцiв було iнтерновано до концентрацiйних таборiв, а iншi мали часто зголошуватися до Державного уряду. Священики закликали мешканцiв, щоби подавали себе за Рутенцiв або Українцiв, а не як Австрiякiв, бо iнакше їм грозили обози концентрацiйнi. Багато стало жертвою таких репресiй. Iнтернованим уряд сконфiскував ввесь їхнiй маєток.

            1913 року подвоєно величину церкви коштом :3,500. Отець М. Гура служив вiд 1913 р. iз о. Василiєм Ладикою аж до 1922 року. Того ж 1913 року жiнки церкви зорганiзували товариство <Зоря>, яке мало за цiль збирати грошi на церкву. Товариство органiзовувало чайки, концерти i карнивали.

            Перший З’їзд Українцiв Католикiв Альберти почався в четвер 30‑го листопада 1916. Головним промовцем був Роман Кремер, який говорив про конечнiсть допомоги для українцiв в Українi, як i теж про потребу органiзувати наше культурне i церковне життя в Канадi. У наступних десятилiттях З’їзди вiдбувалися щороку.

            У недiлю 27 травня 1917 року Владика Микита Будка поблагословив угольний камiнь на будову Українського Народного Дому. Величава процесiя дiтей, старших, хорiв, жовнiрiв в одностроях, прямувала iз цервки до мiсця, два бльоки на пiвнiч вiд церкви. Там виголошено кiлька промов. Було пiдкреслено, що цей Дiм будують Українцi Католики. В суботу 29 вересня 1917 р. вiдбувся величавий концерт у Народному Домi, а наступного дня в недiлю, вiдбулося офiцiйне благословення Дому. Вiдслужено Торжествену св Лiтургiю iз участь тисячi народу i представникiв уряду. Докiнчення в серединi продовжувалося аж до 24‑го грудня 1917 року.

            Вiд того часу вiдбувалися численнi концерти, представлення в Народнiм Домi. Тодi дiяв активний драматичний гурток, який ставив п’єси i розїжджався по Українських осередках Альберти. Вiдбувалися щорiчнi концерти на честь Тараса Шевченка i Маркiяна Шашкевича. Українська молодь мала назву того ж письменика. Також зiбрання, З’їзди i семинарi вiдбувалися в тому ж Домi.

            Українцi вже мали свою церкву, свiй Народний Дiм i газету, почали робити старання щоби мати свою бурсу, де Українська молодь могла здобути знання Української мови. Кiлька мiст у Канадi вже мали такi бурси. Треба розумiти, що в тих часах школи не були доступнi для багатьох менканцiв. Молодь могла навчатися тiльки у бiльших мiсцевостях. Закуплено готель на 98 Стрiтi, i 108 Авеню. Офiцiйне вiдкриття Едмонтонської Бурси iм. Тараса Шевченка вiдбулося 30 вересня 1918 року. Школа мала дати учням мiцне пiдґрунття у релiгiйному життi та в боротьбi проти поширення Комунiзму. Але майже вiд самого початку Iнститут почав мати труднощi.

            Рiшення Другого З’їзду Українцiв Католикiв було закупити газету Новини, яка б служила iнтересам Українцiв Католикiв. Головним редактором був Роман Кремер.

30 вересня 1918 уряд примусив замкнути газету i Народний Дiм, бо Воєнний Закон не дозволяв друкувати або мати зiбрання чужими мовами. Постiйне старання мiсцевих священикiв вiдзискало право друкувати газету, якщо був би там англомовний матерiял. У листопадi, газета далi продовжувала свою працю. Але в осенi 1918 року вибухла епiдемiя Iшпанки. Уряд замкнув багато шкiл i театрiв. Людям радили аби вони не брали участь у гродадських зiбраннях. Ця заборона дiяла до кiнця року. У квiтнi 1919 року вiдсунено Воєнний Закон i Українськi громади знову почали дiяти свобiдно.

            1919 снiг впав у серпнi i лежав аж до половини 1920 року. Цiни на збiжжя впали. Родичi якi посилали своїх дiтей до бурси, не мали досить грошей щоби оплатити видатки. Часто вони платили продуктами iз фарми. Також були великi вiдсотки за борги. Iнститут продовжував свою працю аж до 1922 року.

            Але Українська громада не пiддавалася. Другий Iнститут пiд назвою <Український Католицький Iнститут> був дiяльним вiд вересня 1925 до червня 1931 року на 92 стрiтi. Першим директором був отець Гюс. Вiд 1927 настоятелями були: брати Методiй, Атанасiй i Володимир.

            У жовтнi 1921 року Митрополит Андрей вiдвiдав Едмонтон другий раз. Цiль його вiдвiдин була зiбрати грошi на жертви вiйни в Українi. Тодi закликалося всiх, не тiльки Українцiв але й англiйцiв i французiв, аби жертвували на цей фонд. Зiбрано :834 вiд рiзних пiдприємств, установ та одиниць. Iмена жертводавцiв помiщено в Едмонтонськiм журналi 10 i 17 жовтня 1921 року.

            У квiтнi 1929 року, пiвтера року по вiдїздi Владики Микити до Львова, отця Василiя Ладику ЧСВВ iменовано на Владику. Владичi свячення вiдбулися 14 липня 1929 в Катердi св Йосафата з участю Владики Константина Богачевського, апостольського Екзарха з Фiлядельфiї. Коли Владика Василiй переїхав до Вiннiпеґу, отець С. Дидик вернився на його мiсце i був парохом церкви св Йосафата аж до 1943 року. Вiд 1929 о. С. Дидик став редактором i засновником Католицького часопису i тижневика Українськi вiстi.

            Українська громада вiдчувала потребу центральної органiзацiї для своєї громади. 1931 зорганiзовано Спiлку Народних Домiв. Це стало як осередок для Братства Українцiв Католикiв, що засновано в Едмонтонi 1933 року. Це була органiзацiя мирян — мужчин, жiнок i молодi, завдання якої було координувати працю i дiяльнiсть всiх Українцiв Католикiв Канади.

            1938 року на святкуванню 950 ювiлею Християнства України, о. С. Дидик запропонував будову величавого храму в Едмонтонi. Отець Пилип Ру iз Отцiв Непорочної Марiї, приготовив пляни на будову. Будова нової церкви розпочалася 1939 року на пiвнiч вiд старої церкви. Михайло Янчинський займався будовою. 1‑го жовтня 1939 Владика Василiй поблагословив угольний камiнь будови. Благословення залiзних хрестiв на банях вiдбулося 21 жовтня 1941 роцi.

            1940‑их роках вже багато українцiв замешкували недалеко вiд церкви i тому могли брати участь у церковно громадському життi Едмонтону. Осiнню 1940 року жiнки заснувалу товариство <Добра Воля>. Коли створено Лiґу Українських Католицьких Жiнок Канади 1942 роцi, то <Добра Воля> стала її частиною. 1942 роцi Братство Українцiв Католикiв роздiлилося на три окремi органiзацiї — мужчин, жiнок i молодi, пiд проводом Централi Українцiв Католикiв. Централя складалася iз Братства (БУКК), Молодi (УКЮК), жiнок (ЛУКЖК), Українських Католицьких Унiверситетських Студентiв <Обнова> i Товариство Взаємної Помочi св. Миколая. Їхний часопис був Католицька акцiя.

            На Сьомiм З’їздi Українцiв Католикiв, який вiдбувався вiд 11 до 13 березня 1944 i в якiм бралом участь поверх 200 делеґатiв, рiшено занятися купiвлю навчального iнституту для студентiв. О. С. Курило говорив про збирання грошей, щоби заснувати Iнститут св. Йосафата i про конечнiсть такого iнституту. Цим iнститутом займалися Отцi Василiяни аж до 1964 року.

            1943 року коли отець С. Дидик перенiсся до США, о. Василiй Каменецький став новим парохом. Пiдчас його перебування закiнчено будову церкви. 1947 року кардинал Евген Тiссерант, секретар Конґреґацiї Схiдних Церков прибув на врочисте вiдкриття храму.

            Церква має сiм осьмокутних мiдяних бань, над якими знаходяться хрести, символiзуючи сiм святих тайн. Зовнiшнi стiни зробленi з червоної цегли, а пiлястри з темнiших цегол, а прикрашуючi хрести iз жовтих цегол у горiшних частинах. Церква стала катедрою 3 березня 1948 року i того дня створено Українську Греко Захiдну Католицьку Епархiю. 13‑го квiтня того ж року висвячено Нiля Саварина на Владику Едмонтонської Епархiї. 21 червня 1948 вiдбувся величавий бенкет у Готелi МекДоналд на ту честь.

            1949 року отець Севастiян Шевчук став парохом св. Йосафата. Розмалювання катедри розпочалося 1950 р. i закiнчено за о. Бонiфатiя Слободи. У 50‑их роках жили аж 9 монахiв у парафiяльнiй резиденцiї. Один iз тих отцiв, о. Йосафат Шкварок був внуком одного з перших парафiян церкви. Вiн був у вiвтарнi дружинi коли був ще молодим хлопцем, опiсля був секретарем для Владики Нiля через 30 рокiв та головою Релiгiйного навчання при Католицькiй Шкiльнi Системi Едмонтону.

            По Другiй Свiтовiй Вiйнi прибуло велике число емiґрантiв, багато з яких багато мали вищу освiту i нацiональну свiдомiсть. Також прибуло багато жонатих i свiтських священикiв. До того часу бiльшiсть священикiв в Канадi були монахи Отцi Василiяни. Ново прибулi органiзовували новi гуртки i товариства, серед яких можна згадати Пласт i СУМ. Цi органiзацiї почали займати примiщення пiд церквою.

            Владика Нiль зробив старання щоб проф. Юлiян Буцманюк мiг розмалювати Катедру i тим прикрасити голi стiни. Його мистецькi працi були вже добре вiдомi, як напр., Василiянська Церква в Жовквi. Коротко по приїздi до Канади, Ю. Буцманюк почав виготовляти пляни на розмалювання Катедри. Вiдбулися засiдання пiд церквою, де вiрнi могли побачити i обговорити пляни малюнку. Мистець продовжував працю iз допомогою свого сина Богдана. Деревляне руштовання знову заповнило церкву. Артисти вживали темпера фарби, якi вони самi приготовляли iз пiґменту, змiшаному з яєць, молока i води. Праця тривала п’ять рокiв. На кiнець артист додав себе як головну постать перед Всевишнiм на Страшному Судi, що можна бачити на лiвiй частинi Катедри.

            1949 проф. Микола Ковалюк зi згодою о. Каменецького зорганiзував <Садочок> для новоприбулих дiтей. Офiцiйне вiдкриття цього садочку вiдбулося 7 вересня 1949 року. Панi виховницi приготовляли їжу для дiтей, вчили їх українськi пiснi та iгри. Дiти виступали на рiзних концертах. Цей Садочок проiснував ще чотири роки.

            Школа Присвятого Серця була побiч Катедри, тому українськi дiти могли користати iз частих вiдвiдин Служб Божих чи молебнiв. У 1950‑их роках бiльшiсть українських дiтей, якi ходили до Школи Присвятого Серця були членами <Дiтьми Марiї>. На пополудневих мiсячних вiдправах до Пресвятого Серця Iсуса брало участь поверх 200 дiтей. Як i теж багато дiтей були присутнi на Маївках. Отець Й. Шкварок провадив вiвтарною дружиною, де було понад 50 хлопцiв зi школи. Сестри Служебницi допомагали при церквi, навчали катехизм, провадили Українську школу, де навчали мову i лiтературу вiд першої до шостої кляс. Тут варта згадати сестер: Модесту, Борису, Валерiю, Теофанiю, Йосифу, Натаниїлу, Юсинту i Рожу.

            Лiтургiї вiдправлялися по старому календарi перших десятирiч 20‑го стрiччя, але згодом був запроваджений новий календар в епархiї. Iз приїздом iмiґрантiв по Другiй Свiтовiй Вiйнi, новi парафiяни знову допоминалися Богослужiнь по Старому календарi. Давнi iмiґранти вже були привикли до Нового стиля, бо це було для них вигiднiше в Канадi. Продовж наступних кiлька рокiв вiдправлялися Лiтургiї по обох стилях. Тому що це замилювало багато парафiян, старо стильники створили iншу громаду, себто парафiю св. Юрiя. Туди перейшов <Садочок>.

            У 50‑их роках церква завжди була вiдкрита для кожного. Багато суспiльно културних органiзацiй такi як Пласт, СУМ, Курси Українознавста, Лiтературно-мистецький клюб, могли користати iз примiщення пiд церквою, де часто вiдбувалися чайки, приняття чи виставки.

            Отець Созонт Степан Дидик, який був духовним батьком i засновником Української громади в Едмонтонi, помер 19 грудня 1950 i був похований в Чiкаґо. Цей вiдданий мiсiонар присвятив поверх 40 рокiв для української церкви в Канадi.

            У недiлю 3 березня 1957 року катедру вiдвiдали два владики iз Европи, Владика Iван Бучко iз Риму i Владика Гавреїл Букатко iз Юґославiї. У їх честь вiдбувся величавий концерт в Українському Народному Домi.

            У квiтнi 1959 року адмiнiстрацiї Катедри перейшла вiд отцiв Василiянiв на Свiтських священикiв. Новим парохом став о. Юрiй Ковальський, якому допомагали отцi Димитрiй Ґрещук i Василь Волошин. В осенi того ж року зорганiзовано величавий збiр молодi, з участю поверх 400 дiтей, учнiв i студентiв.

            Новi душпастерi старалися придiлити таку саму духовну опiку для вiрних так як це робили отцi Василiяни перед ними. Вкоротцi о. д‑р Петро Качур почав допомагати в недiлю. Тодi правилося до чотири Служби Божi щонедiлi. Отцi органiзували вiдпусти, навчали українських дiтей релiгiї в Сепаратних Школах, як i теж були духовними опiкунами при парафiяльних органiзацiях.

            У наступних кiлька рокiв катедра придбала великий павук для освiтлення церкви, три меншi свiчники i кiлька лямп по боках i у захрустiї. Замiнено вiвтар iз деревяного на мармуровий. Також церква придбала новi лавки, стiльцi, крiсла та килим.

            Тут можна ще замiтити такi важливi подiї церковної громади: 26 червня 1960 р. вiдбувся величавий бенкет у Прiнце оф Їалес Арморiес, цiль якого була призначена на збирання фондiв на прикрашення церкви. Iз цих фондiв побудовано новий залiзний паркан навколо церкви, новi сходи до входу церкви, новi хiдники i асфальтове парковання для авт. Помальовано зовню церкви i збудовано нову резиденцiю для священикiв. Посвячення церковної резиденцiї вiдбулося 23‑го лютого 1964 року.

            1965 року проф Юлiян Буцманюк виготовив проєкт на iконостас. Але були парафiяни, якi вважали що це заслонятиме вiвтар i церковнi вiдправи. Незважаючи на свiй уже похилий вiк проф. Буцманюк почав виготовляти малюнки для iконостасу. Ту працю докiнчувала його учениця, Параскевiя Iванець. Верхнi iкони i деревяну рiзьбу виготовив мистець Iван Денисенко iз США.

            4‑го грудня 1966 р. парафiя святкувала 25-лiття засновання товариства <Доброї Волi> при Лiзi Українських Католицьких Жiнок Канади. 12‑го лютого 1967 р. катедра вiдсяткувала <День Пiонерiв>, з участю багатьох засновникiв парафiї св. Йосафата. Вiдбулася врочиста Служба Божа i бенкет, на якому Владика Нiль роздавав грамоти заслуги живим пiонерам.

            Професор Юлiян Буцманюк помер 30‑го грудня 1967 р. i був похований на цвинтарi св. Михаїла в Едмонтонi. Вiн залишиться в памятатi за величавий розпис церкви, як память його працi.

            Червень 1968 рiк залишиться в пам’ятi, бо тодi Патрiях Йосип Слiпий вiдвiдав Едмонтонську Катедру. у Недiлю 28‑го червня Патрiарх вiдслужив торжествену Лiтургiю i виголосив проповiдь у Кларк Стадiонi. Понад 5,000 вiрних брало участь, як i теж було багато Владик i священикiв, навiть були Православнi та вiрнi iнших вiровизнань. Наступного дня вiн вiдправив молебен у Катедрi i поблагословив новий iконостас.

            15‑го грудня 1968 р. Владика Нiль Саварин вiдсвяткував 25 лiття епископської хiротонiї i 20 лiття як Владика Едмонтонської Епархiї. Всi Українськi Владики Канади брали участь у вiдправi разом iз Владикою Нiлем. На святочному бенкетi, Митрополит Максим Германюк гпворив про Владику Нiля, який багато причинився до зросту Едмонтонської Епархiї, мiж iншим теж спровадив поверх 60 українських священикiв до Канади по Другiй Свiтовiй Вiйнi.

            1968 року прибув Филип Шиндюк, а отець Д. Ґрещук перейшов до iншої парафiї. 1970 року отець В. Волошин перейшов до iншої парафiї, 1971 отець Ф. Шендюк перейшов до iншої парафiї. У наступних роках такi священики допомагали при катедрi: о. Микола Дядьо, о. Роман Ганкевич, о. Михайло Сопуляк, о. Василь Чопей i о. Юрiй Малий.

            У 1960‑их роках парафiяни почали допомагатися бiльше зрозумiлої мови у Церковних вiдправах. Постала потреба запровадити англiйськi Богослуження, щоб зберегти вiрних при церквi. Молоде поколiння вже не так володiло i мало труднощi з Українською мовою. У Римо Католицькiй Церквi живi мови почали заступати Латину, а в Греко-Католицькiй Церквi українська мова вже заступила Старо­-славянську мову.

            Патрiярх Й. Слiпий знову вiдвiдав Катедру у квiтнi 1973 року.

            3‑го жовтня 1974 р. о. Димитiя Ґрещука висвячено на владику Едмонтонської Епархiї. Це було перше епископське свячення у Катедрi св. Йосафата. Владика Ґрещук народився в Iнисфрi, Альберта, був висвячений на священика Вледикою Нiлем в 1950 р. i через 9 рокiв був сотрудником у цiй парафiї. Епископськi священня виконував Владика Нiль Саварин в асистi Владик Iзидора Борецького i Андрiя Роборецького. Iз 16 присутиних владик, 10 було Латинського обряду. У 1975 р. Владика Ґрещук вiдсвяткував 25‑лiття свого священства.

            У березнi 1975 р. прибув о. Михайло Ковальчик i допомагав при катедрi. Коли вiн перейшов на власну парафiю, о. Iван Макух допомагав коротко при церквi. 1976 р. о. Василь Гупало, народжений в Альбертi, був назначений на сотрудника Катедри.

            У листопадi 1976 р. помер о. д‑р Василь Лаба, синкель Едмонтонської Епархiї. Патрiярх Йосиф Слiпий, його довголiтний товариш ще зi Львова, прибув на його похорон.

            Виринула потреба мати дiм для старших дiм коло Катедри, бо багато парафiян вже старiлося. Братство Українцiв Католикiв допомогло у цiй початковiй працi. Закуплено 9 домiв на полудне вiд Катедри i розпочато будову старечого дому. В осени 1978 р. парафiя постаралася про ноний дiм для Сестер Служебниць. Лiтом 1979 року розпочато будову старечого дому <Верховина>, iз 116 квартирами i авдиторiю на долинi, для користування парафiї. Тому що парафiяльна заля була поблизу Катедри, користування Народним Домом почало завпадати. Крiм того багато органiзацiй, якi користувалися Народним Домом вже мали власнi чи iншi примiщення.

            Отець Юрiй Ковальський помер 16‑го травня 1980 р. Його мiсце перебрав Владика Д. Ґрещук i о. Василь Гупало.

            У 1980‑их роках стiни катедри почали старiтися вiд води iз даху i саджi вiд горiючих свiчок. Щоби запобiгти цьому, парафiя постановила обмежити користування свiчками. Роспочато перемалювання стiн. Але згодом рiшено уживати бензину iз хлiбом для реставрацiї iконописань. 1982 року, Василь Бурак, мiсцевий артист, роспочав цю працю. Але вiн захворiв пiдчас працi i вкоротцi помер. Крiм того треба ще було закрiпити вiкна навколо верхної банi новим матерiялом, бо деревлянi рами почали гнити. Вмежечасi, 1984 р. достойна Марiя ЛеМесуре, Мiнiстер Культури на Альберту, проголосила Катедру iсторичним памятником. Це допомогло iз додатковим фiнансуванням. Данило Гуцул продовжував реставрацiйну працю аж до завершення її 1985 року.

            Отець Василь Гупало був парохом Катедри вiд 1982 року. Вiд 1985 року о. Василь Волошин був парохом а о. Рандi Якимець його сотрудником.

            Владика Нiль Саварин помер 7‑го сiчня 1986 р. i був похований на цвинтарi св. Михаїла.

            Кардинал Мирослав Любачiвський прибув до Катедри в червнi 1986 р. Його вiтали дiти, молодь i почесна варта Братства i Лицарiв Колюмба.

            Щоби вiдсвяткувати тисячолiття Християнства України Катедра св. Йосафата придбала чотири мозаїки: Причистої Дiви Марiї по лiвiм боцi, Христа по правiм, а меншi, Володимира i Ольгу на передних стiнах. Катедра зорганiзувала стрiчу молодi i вiдбула кiлька релiгiйних семинарiв якi стосувалися 1000 лiття Християнства. Вiдслужено Торжественну Святу Лiтургiю в Аґриком, у якiй брали участь численнi владики, отцi, сестри i понад 3,000 вiрних.

            1988 р. розбудовано пiвнiчну частину катедри. Побудовано новi сходи, вiнду i доступ для колiсницi. Прикрашено подвiря довкола церкви i поставлено новий хiдник при церквi. 1989 р. поставлено нову пiдлогу в церквi, закуплено новi лавки i новi шафи для захристiї, як також поставлено новий дах.

            Владика Димитрiй Ґрещук помер 8‑го липня 1990 р. на серце на 66‑ому роцi життя. Служби Божi вiдслужено в четвер 12‑го липня а вечером того ж дня вiдслужено панахиду. Наступного дня Митрополит Максим Германюк iз iншими владиками i численниними священиками вiдслужив похорон.

            11‑го листопада 1991 р. iменовано Високопреп. о. Мирона Дацюка на Владику Едмонтонської Епархiї.

            21‑го березня 1994 р. о. Василь Волошин помер на 69‑ому роцi життя. Вiн служив у катедрi вiд 1959 до 1970 р., а опiсля вiд 1986 до 1992 роках. По його смертi, о. Василь Гупало повернувся до Катедри.

            Владика Мирон Дацюк помер 14‑го сiчня 1996. 6‑го квiтня 1997 р. впреп. о. Лаврентiя Гуцуляка iмяновано на Владику Едмонтонської Епархiї.

            1996 р. о. Мирон Пищ став парохом катедри. Тодi розбудовано полудневу частину катедри, так як було на пiвнiчному боцi. 1999 р. о. Михайло Планчак став парохом i продовжує душпастирську працю до сьогоднiшнього дня. Його сотрудники були о. Петро Литвин, а тепер о. Степан Войцiховський допомагає iз вiдправами.

            18‑го листопада 2001 р. Катедра стала осередком Свiтової Молодечої Зустрiчi. Вiрнi багатьох церков брали участь у маршi та несли великий деревляний хрест вiд Басилiки св. Йосифа через вулицi мiста Едмонтону аж до Катедри свмч. Йосафата.

            Наступного року в липнi 2002, 18 членiв молодi Катедри поїхали до Торонта, щоби брати участь у Свiтовому Днi Молодi разом iз Папою Римським, Iваном-Павлом II.

            Парафiяльна управа старається щоби вiрнi брали участь у рiзним церковних iмпрезах, якi вiдбуваються щороку, такi як, Празник свмч. Йосафата, Кутя на Йордан, Великодне Свячене. Садочок свмч. Йосафата має своє примiщення пiд церквою i щороку влаштовує концерт на честь св. Миколая.

            Парафiяльна Заля свмч. Йосафата вже не вiдограє таку важливу громадську ролю як колись вiдогравав Український Народний Дiм, який був колишнiй осередок суспiльно-громадського життя української громади Едмонтону. Парафiяльна Заля переважно вживається на обiди i на бенкети. Церковнi органiзацiї: Братство Українцiв Католикiв Канади, Лiґа Українських Католицьких Жiнок, Українське Католицьке Юнацтво, Дiти Марiї i Вiвтарна Дружина користуються примiщенням пiд церквою для мiсячних засiдань. Також науки святого письма вiдбуваються щотижня. Крiм того вiрнi можуть поспiлкуватися пiд церквою по Службi Божi кожної недiлi при кавi та солодким. Час вiд часу можна купити пироги, голубцi а перед Великоднем паски i бабки.

            Українська церква, Народнi Доми та iншi осередки допомогли зберегти культурнi здобутки українцiв у Канадi. Українська Церква була немов свiтильником у тмi, яка просвiчувала i провадила вiрним через темряву до свiтлого майбутнього.

            Це тiльки коротка iсторiя парафiї священомученика Йосафата. Обмеженiсть часу i джерел не дозволила на обширну працю для цього виданням. Якщо якi не буть iмена чи важливi подiї пропущено прошу наше вибачення.

ST. JOSAPHAT UKRAINIAN

CATHOLIC CATHEDRAL

  St. Josaphat’s Ukrainian Catholic Parish in Edmonton was established in 1902 by Rev. Sozont Dydyk, OSBM, one of the first Ukrainian Catholic missionaries in Western Canada.
     As the number of parishioners increased the original structure of the church was enlarged in 1913, and served the Ukrainian Catholic community of Edmonton for the following 26 years.
     Rev. Sozont Dydyk served the parish until 1923 and was succeeded by Rev. Basil Ladyka, OSBM, who began plans for further expansion of the parish church. In 1929 Rev. Basil Ladyka was appointed Bishop of Canada and rev. Sozont Dydyk returned as parish priest whereupon he continued with expansion plans. Under the supervision of Rev. Philip Ruh. an architect, construction of the present building began in 1939.
     In keeping with the Byzantine Rite, the brick building was erected in the form of a cross with seven cupolas, the largest reaching the height of 100 feet. The cupolas symbolize the Seven Sacraments and the Seven Gifts of the Holy Spirit.
     The interior is divided into three main parts: the vestibule (entrance), the nave (main body), and the sanctuary, (the altar area).
     The main structure was completed in 1947 and the solemn dedication of the church took place on June 3, 1947, with His Eminence Eugene Cardinal Tisserant of Rome officiating, assisted by the Most Rev. Neil Savaryn and many clergy.  
     When the Most Rev. Neil Savaryn was appointed the first Ukrainian Catholic Bishop for Alberta and British Columbia in 1948, St. Josaphat’s Church was raised to the status of a cathedral by the Holy See.
     In 1951 Julian Bucmaniuk, and his son, undertook the painting of the interior of the new cathedral using tempera which consisted of grumbacher  powder, eggs, milk, linseed oil and carbonic acid. They covered the walls and ceilings of St. Josaphat’s with richly colored murals and frescoes. The paintings portray major events of the life of Christ, the Mother of God, Apostles and Saints.
     In 1968 St. Josaphat’s Cathedral was enhanced with the construction of an iconostas, a wooden screen or wall covered with icons that portray the life of Christ including parts of the Old Testament. The icon of the Mother of God in the lower portion of the iconostas is the only work of Julian Bucmaniuk, because of his untimely death in 1967 he was unable to complete the iconostas. a former student of his, Parascevia Ivanec, painted five icons on the lower portion of the iconostas and the small icons on the Royal Doors. L. Denysenko , an artist, painted the icons in the upper portion and completed the iconostas in its entirety.
     In 1984 the cathedral was declared a historical site by Mary LeMessurier, Minister of Alberta Culture.

History of St. Josaphat Ukrainian Catholic Church and the Ukrainian Community in Edmonton

The first Ukrainian settlers were peasants who settled in the prairies in 1880s. They tilled the productive black soil and filled the prairies with fields of wheat. Ukrainian communities began to spring up in various parts of Alberta. But the pioneers felt a lack of their own church and their priests. Various religions sent their preachers into the communities. The Ukrainian people would not have endured in their faith had their priests not arrived on time to help them in their spiritual needs.

            The Catholic hierarchy of western Canada was French. The area in which Ukrainians settled in the early part of the century was under the jurisdiction of the bishop of St. Albert, near Edmonton, Bishop Vital Grandin who died in 1902 and his auxiliary, Bishop Emile Legal, who succeeded him. It was he who made the first efforts to provide for the spiritual needs of the Ukrainian settlers with the help of the Oblate Fathers. Among the outstanding French priests who helped the first missionary group of Basilian Fathers were primarily Frs. Lacombe, Leduc, and A. Jan.

            There had been Ukrainian priests prior to 1902, but only on temporary basis. In his memoirs of 1897 Rev. Nestor Dmytriw mentioned that young Ukrainian girls worked in Edmonton in hotels and in private homes, and attended school three days a week. Bishop Legal appointed Fr. A. Jan, a French priests who had learned Ukrainian to work among these Ukrainian girls in Edmonton, most of whom were employed as domestics.

            The first permanent Ukrainian Greek Catholic missionaries arrived on a frosty autumn evening on October 31, 1902, to the Strathcona station, in South Edmonton as the last station in the prairie provinces. They were Fr. Platonid Filas, Fr. Sozont Dydyk, Fr. Anton Strotsky, Bro. Jeremiah Yamishewsky and four Sister Servant Servants of Mary immaculate: Sister Amrosia Lenkewich, Sr. Isidora Shypowsky, Sr. Emelia Klapoushuk and Sr. Taida Letawsky. The first snow fell on the second day in the morning, as if a white carpet welcoming them to their unknow destination.

            The priests began to serve around the Edmonton area _ Rev. S. Dydyk at Rabbit Hill, present day Leduc, Rev. A. Strotsky at Star, Rev. P. Filas at Beaver Lake. Rev. P. Filas arrived at Beaver Lake on November 7th 1902 and on Sunday the following day had his first sermon to the parishioners in a local church. Sister Taida died soon afterwards.

            The first official Ukrainian Liturgy in Edmonton was celebrated on November 9, 1902 in St. Joachim's Church, administered by the French Oblates. Rev. Strotsky officiated and Rev. Dydyk preached the sermon. The choir consisted of a group of Ukrainians from Rabbit Hill. The Ukrainians continued to use St. Joachim's, with alloted time for the Ukrainian Liturgy every Sunday and holidays. During most of their first year in Canada, the Fathers in the Edmonton area lived with the Oblates.

            One month after the arrival of the Ukrainian missionaries, Bishop Legal acquired some land in Edmonton for the Ukrainians. Frs. Filas and Dydyk decided to go ahead with the building of a church on that property. With money borrowed from the French bishop and priest, they built a church 60 feet long and 40 feet wide. It was built in 1904 at a cost of $2,500.

            The blessing of the Edmonton church took place on Sunday, November 27, 1904 _ the feast of St. Josaphat. A large number of people came from far away. The main celebrant was Rev. Filas, assisted by Rev. Strotsky and Rev Dydyk. Many Englishmen and Frenchmen also were present at the blessing.

            Although the church was completed on the outside, the interior still needed work. It was impossible to hold services in the church in winter because of the cold. Since there was no money to buy a furnace or coal, Mr. Thedore Chichka helped to provide coal from the banks of the Saskatchewan River. Mr. A. Fraser, a local lumber dealer provided much materials to complete the interior of the church on long term credit. Brother Jeremiah worked on the interior of the church, assisted by Harry Mazuryk. Soon the interior of the church was completed.

            There was some opposition from a group of unhappy individuals who complained that the church was located too far away from where the people lived. But gradually more and more Ukrainians began to move in. At that time there were 300 Ukrainian families and 500 children in Edmonton.

            Rev. Filas was appointed the Provincial Superior of the Basilians in Galicia, Western Ukraine and left for Lviv. During Rev. Dydyk's days as parish priest, his parishioners of St. Josaphat also took part in civic celebrations. On September 1, 1905 Alberta was declared a separate province, with its own legislature. Governor General Lord Grey and Prime Minister Laurier came to take part in the celebrations.

            In 1906 the Ukrainian Prosvita Association was founded in Edmonton under the guidance of Rev. Matthew Hura, OSBM at the home of Luke Yarmolyk and which evolved into the institution of Ukrainian National Home. That organization began to serve as the center of cultural activities of the church.

            The typhus epidemic struck Edmonton in the fall of 1906, followed by the extremely cold winter. On January 2, 1907, the temperature dropped to minus 54 degree, the coldest day on record. That contributed to the drop of religious and cultural activities.

            Rev. S. Dydyk was appointed superior of the Basilian mission in Canada and left Edmonton on January 10, 1907. He was replaced by Rev. Matthew Hura, OSBM, who at first carried out pastoral duties in Edmonton.

            In October 26, 1910 Metropolitan Andrew Sheptytsky visited Edmonton. He was greeted by hundreds of enthusiastic people at the Railway station. Many people wore their Ukrainian costumes. The choir sang Ukrainian songs. The people knelt as the Metropolitan passed through their midsts. He was driven to church with the mayor of Edmonton, where a moleben was celebrated. On Sunday October 30, the Metrop. celebrated Pontifical Divine Liturgy in St. Josaphat Parish. He also served vesper at Joachim Church where he had a sermon in French. The Edmonton Journal called his visit to Edmonton both splendid and memorable.

            In 1912 Bishop Basil Ladyka was appointed for Ukrainians (Ruthenians) in Canada. He visited Edmonton on Friday February 28, 1913. On Sunday March 2 he celebrated early Pontifical liturgy at St Josaphat parish. In the afternoon he participated in the service along with bishop Legal at St Joachim parish. At 8 pm he attended the meeting with the Ukrainian cultural organizations. Again the Edmonton Journal printed a length article about the ``Ruthenian Bishop''.

            The church was expanded to twice its original size in 1913 at a cost of $3,500. Rev M Hura continued from 1913 with Rev. Basil Ladyka, OSBM, who served the church until 1922. On November 30, 1916 the first Convention of Ukrainian Catholics of Alberta took place.

            Ladies organization ``Zoria'' started in 1913. They helped in fundraising for the parish. They organized teas, concerts and carnavals.

            The first convention of Ukrainian Catholics of Alberta started on Thursday November 30, 1916. The main speaker was Roman Kremer who spoke about the need to help the Ukrainians in the old country and the need to organize our cultural and religious life in Canada. Conventions were held regularly every year for the next few decades.

            On Sunday May 27, 1917 Bishop Nykyta blessed the corner stone for the construction of the Ukrainian National Hall. A large procession of children, adults choirs and soldiers in uniform left the church to the site. It was underlined that the hall was being built by Ukrainian Catholics of Alberta. A great concert was held on Saturday September 29 and the official blessing of the Hall took place on Sunday September 30, 1917 with the celebration of Divine Liturgy attended by thousands of faithful and government representatives. However the interior construction still continued until December 24, 1917.

            During the following years numerous concerts were held in the hall. Drama performances appeared a number of times each year. Annual concerts were held to commemorate two of the great writers of Ukraine, namely Taras Shevchenko and Markian Shashkevych. The Ukrainian youth group was named after the later. Numerous visiting musicians and singers also performed in the Hall. The hall was also used for meetings, conventions and seminars.

            During World War I many Ukrainians from Edmonton and area were interned into labor camps and others had to report periodically to local authorities. The internees had their possessions confiscated.

            The decision of the 2nd Convention of Ukrainian Catholics of Alberta in 1918 was to purchase a Ukrainian newspaper, Novyny (news), which would serve the interests of Ukrainian Catholic. The paper was published by Roman Kremer. However on September 30, 1918 the newspaper and the Ukrainian National Home was forced to close, because the War Measures did not allow for publishing of newspapers in foreign languages. Constant intervention by Ukrainian priests helped to obtain permission to print the newspaper, provided it also had English language materials. The newspaper resumed its work on November 1918. The English language provision was applicable until April 1919.

            Now that the Ukrainians had their own Hall and newspaper, they now petitioned for their own residencial school. During those years schools were not accesible to all people in communities outside the city. Ukrainians of Alberta wanted a place where their children could receive a good education. A few cities in Canada already had such schools. The new school on 98 Ave and 108 St was called the Edmonton Ukrainian School of Taras Shevchenko. The school give a firm Ukrainian and a religious education to help in the fight against the rise of Communism. The official opening of the Institute of Taras Shevchenko was held on September 30, 1918. However the Institute began to suffer major difficulties.

            Spanish influenza broke out in the autumn of 1918. Many schools and theater were closed. People were advised not to attend meetings and to stay away from crowds. The ban applied to the end of the year. In the meantime the UNH remained closed, while monthly payments had to be met. Even the local Ukrainian newspaper was stopped.

            In 1919 snow fell early and lay until the mid 1920. Prices of grain fell. Parents did not have enough money to pay for their childrens education and often would bring produce as payment. They also had to cope with high interest rates. This Institute continued until June 1922.

            But Ukrainians did not give up. A second Institute under the name ``Ukrainian Catholic Institute'' operated from September 1925 to June 1931 on 92 St. Its first director was Rev. Hughes. From 1927 the superiors of this school were: Brothers Methodius, Athanasius and Walter.

            On October 1921 Metropolitan Andrew Sheptytsky visited Edmonton for the second time. The purpose of his visit was to collect funds for the victims of war in Ukraine. A public fundraising was held. The names of donors were published in the Edmonton Journal on October 10 and 17, 1921. A sum of $834 was collected from the Edmontonians, including the French, English and from various businesses.

            When Rev. B. Ladyka, the pastor of St. Josaphat in Edmonton, was appointed Canada's second Ukrainian Catholic bishop, Rev. Dydyk returned to the parish he had founded in 1903 to become its pastor, which he served in from 1929 to 1943. In 1929 Ukrainian News replaced the previous publications of the Ukrainian Catholic community of Edmonton. Rev. Dydyk again became one of the founding members and then the chairman of that weekly newspaper.

            The Ukrainian community felt a need to have a strong central organization for its community. In 1931 they organized the Union of Ukrainian National Homes. This served as the nucleus for the organization of the Ukrainian Catholic Brotherhood which was organized in Edmonton in 1933 as an organization of lay men, women and youth. The function of the UCBC was to coordinate the work and activity of all Ukrainian Catholics in Canada.

            In 1938, on the 950th anniversary of Christianity of Ukraine, Rev. Dydyk proposed a plan to construct a new monumental church in Edmonton. St. Josaphat Ukrainian Catholic Church in Edmonton was designed by Fr. Philip Ruh, OMI. Construction of the church was begun in 1939 beside the first church. Mr. Michael Yanchynsky was in charge of construction. The laying of the cornerstone of the new church took place on October 1, 1939. Bishop B. Ladyka took part in the ceremony. The blessing of the crosses on the domes on October 21, 1941.

            In 1940s many Ukrainian families had moved in and lived not far from St Josaphat Church, therefore they had the opportunity to participat fully in the Ukrainian religious and community life of Edmonton.

            In the autumn of 1940 the ladies organization ``The Good Will'' was formed to assist at teas and at banquets. When the Ukrainian Catholic Womens League was formed in 1942 the ``Good Will'' club became its founding member. In 1942 the UCBC split into separate organizations of men, ladies and the youth under the guidance of the Ukrainian Catholic Council. The UCC also included the organization of ``Ukrainian Catholic Youth'' (UCY), Ukrainian Catholic University Students ``Obnova'' and the Mutual of St. Nicholas. Their monthly publication was the Catholic Action.

            The 7th Convention of UCBC was held from March 11 to 13, 1944 attended by 200 delegates. Their main concern was to build an educational institute of St. Josaphat. Rev. S. Kurylo spoke about fundraising and the importance of having such an institution.

            In 1943, Rev. Dydyk was transferred to the United States and Rev. Basil Kamenetsky was appointed pastor. The construction of the new church was completed during his time. The solemn dedication of the church took place in 1947, with Cardinal Eugene Tisserant, the secretary of the Congregation for Eastern Churches, officiating.

            The Cathedral has seven octagonal copper domes, each topped with a cross, symbolizing the seven sacraments. The walls are of red bricks, with pilasters of darker bricks and ornamental crosses of yellow bricks in the upper sections.

            The Church of St. Josaphat became the Cathedral on March 3, 1948. On that date the Ukrainian Edmonton Eparchy was formed. Bishop Neil was installed bishop on April 13 of that year. A large banquet on June 21, 1948 marked the event at the MacDonald Hotel.

            In 1949 Rev. Sebastian Shewchuk became pastor of St. Josaphat. The painting of the interior of the cathedral was begun during his pastorate in 1950 and was finished under his successor, Rev. Boniface Sloboda, OSBM. During that time nine priests lived in the parish residence. One of the priests, Rev. Josaphat Skwarok was the grandson of the first parishioners of this parish. He served as an altar boy in St. Josaphat parish and later became a priest and worked as secretary to the bishop Neil for over 30 years, and later became the director of religious education in the Catholic School System of Edmonton, as the bishop's representative.

            After World War II an influx of settlers came to Edmonton, many of whom had higher education and were more nationally conscious. It also brought in many married priests with families. New organizations were introduced into the church community, among them were two new youth organizations, Plast and SUM. Many of the new organizations shared the rooms in the basement of the church.

            Soon after his arrival in Edmonton Prof J. Bucmaniuk began to draw plans for the decoration of the cathedral. His paintings had already been known in church painting in Ukraine, especially the Basilian Church in Zhovkva, Ukraine. He drew plans in small sections which were displayed for public review in the church basement. The work proceeded with the help of his son Bohdan. Scaffolding was set up and work began in painting the Cathedral. The artists used egg tempera paints which they prepared themselves by mixing the paint in large pails. The paint consisted of powder pigments, mixed with water, milk and eggs. The work was completed in 5 years. The artist added himself to the mural of the Last Judgement which can be seem on the left side of the church.

            In 1949 a Ukrainian day care center was organized for children of the new immigrants with the help of prof Nicholas Kowaluk. The first ``Sadochok'' or childrens day care was officially opened for service on September 7, 1949 in the church basement. Mrs Nadine Romankiw prepared the food for the children and taught them Ukrainian games and songs. The children performed in various concerts. This Sadochok continued for four more years of operation.

            Since Sacred Heart School was adjacent to St Josaphat Cathedral, the Ukrainian pupils could benefit from frequent religious services in church. In early 1950 most Ukrainian children who attended Sacred Heart became ``Children of Mary''. Over 100 children attended the monthly afternoon services devoted to the Sacred Heart of Jesus. Many children also attended daily May devotions. In 1950s under Father Josaphat Skwarok there were close to 40 altar boys from the school. Sister Servants helped in the church, taught Ukrainian catechism and Ukrainian language and literature at Sacred Heart School from grades one to six. Among those sisters, Sister Modesta devoted many years to teaching pupils. Also Sisters Valerie, Borysa, Theophania, Photynia, Josepha, Nathaneil, Jusintha, Rosa helped in the church and in teaching.

            The post WW II immigrants also brought new religious customs and traditions. From 1948 liturgy was celebrated according to the Julian calendar in addition to the Gregorian calendar services. Since bi-calendar services with two Christmases and two Easters in the same church proved confusing, the old calendar parishioners acquired their separate parish. Many parishioners transferred from St Josaphat to the new St George parish, along with a number of cultural and social organizations.

            During the fifties the church was always open to everybody and any Ukrainian organization could enter and use the basement facilities. Organizations such as Ukrainian Sadochok, Ukrainian School, Ukrainian language and literature courses, Plast, SUM and others used the basement for their meetings, concerts, celebrations and exibits. Prof Bucmaniuk also organized the Ukrainian Strilecka Hromada and the Ukrainian Artists Club that held their meetings and exibits within the church basement. Eventually many organizations bought their own premises.

            The spiritual father and founder of the Ukrainian Catholic community in Edmonton, and at the same time one of the most outstanding of the Basilian missionaries in Canada, was Rev. Sozont Stephan Dydyk, who dedicated over forty years of his industrious life to the Ukrainian settlers in Canada. He died on December 19, 1950, and was buried in the Basilian cemetery in Chicago.

            On Sunday March 3, 1957 the Cathedral was visited by two bishops from Europe, namely Bishop Ivan Buchko from Rome and Bishop Gabriel Bukatko from Yugoslavia. A concert was held in their honor at the Ukrainian National Home.

            In 1959 the Cathedral came under the administration of secular priests. In April 1959 Rev. George Kowalsky was appointed the new pastor of St. Josaphat Cathedral with the assistance of Rev. Demetrius Greschuk and Rev. Basil Woloshyn. In the fall of that year a large Youth rally was organized in the Cathedral. Over 400 school children attended the rally.

            These new priests provided the spiritual care as their predecessors the Basilian Fathers had done. They were soon joined by a fourth priest, Rev. Peter Kachur, who helped on Sundays. They celebrated four, and then five, Sunday Liturgies and other services. They organized retreats, taught the Ukrainian children in the separate schools and held various parish meetings.

            One of the first things acquired for the cathedral after 1959 was a large ornate chandelier, three smaller ones and several other lighting fixtures. Then a new square black marble altar was installed, along with new sanctuary lamps. Also acquired were the Proskomydia and vestment tables, sanctuary chairs and a new carpet.

            Thanks should also be given to Gregory Demko who served as the Church cantor until 1961 and to Walter Zinchuk who assumed the duties there after.

            Among the more important events in the cathedral parish was the banquet on June 26, 1960 at the Prince of Wales Armouries, initiating the fund‑raising drive. Following the fund‑raising campaign in 1960, the parish built a large iron fence around the church grounds, new terrazzo stairs for the cathedral, as well as new sidewalks around it, and a new asphalt‑covered parking lot. The parish also built a spacious new rectory and renewed and repainted the church exterior. On February 23, 1964, the parish held the blessing of its new rectory.

            There was a need of an iconostas in the church. But some feared that the iconostas would cover up the altar and make church services less visible. Prof J Bucmaniuk agreed to design and paint the iconostas, in spite of his illness. A new complete iconostas was installed in the cathedral. Prof. J. Bucmaniuk before his death, managed to paint the icon of the Mother of God. The icons of Christ, St. Josaphat and St. Nicholas, as well as those on the royal and deacon's doors, were completed by one of his students, Parasia Ivanec. The festal icons and the wood work were done by Ivan Denysenko, an artist from the States.

            On December 4, 1966, the parish celebrated the 25th anniversary of the founding of the ``Good Will'' Ukrainian Catholic Women's League. February 12, 1967 was ``Pioneer's Day'' at the cathedral parish, with the living pioneers attending a church service and banquet, and receiving commemorative certificates from Bishop Neil.

            Professor Julian Bucmaniuk died December 30, 1967 and was buried in St. Michael's Cemetery in Edmonton. He was well remembered for the church paintings which stand as a memorial of his work.

            Of special significance was the visit of His Beatitude, Patriarch Josyf Cardinal Slipyj in June 1968. On Sunday, June 28, he celebrated the Liturgy and preached a sermon at Clarke Stadium in the presence of over 5,000 participants. Numerous priests and bishops were present, including the Orthodox and those of other faiths. The following day he celebrated a Moleben at the Cathedral and blessed the iconostas.

            On December 15, 1968, Bishop Neil Savaryn, OSBM, celebrated the 25th anniversary of his episcopal consecration, and his 20th anniversary as bishop of the Edmonton eparchy. All the Ukrainian Catholic bishops of Canada concelebrated the anniversary Liturgy with Bishop Neil. At the anniversary banquet, Metropolitan Maxim Hermaniuk, CSsR, spoke on the growth of the eparchy under Bishop Neil, who, among other achievements, had brought over sixty Ukrainian priests to Canada from Europe after World War II.

            In 1968, Rev. Philip Shinduk replaced Rev. Greschuk. In 1970, Rev. Woloshyn was transferred, then in 1971 Rev. Shinduk. The following priests from other Edmonton parishes helped at the cathedral: Frs. Nicholas Diadio, Roman Hankewych, Michael Sopulak, Basil Chopey and George Maley.

            In the sixties a need was felt for a language in church services which the could be better understood by parishioners. Ukrainian was a language that was not easily understood by many of the younger generation. After the Ecumenical Council, living languages began to replace Latin in Roman Catholic services and Ukrainian replaced Church Slavonic.

            Cardinal Slipyj visited St. Josaphat Cathedral again in April, 1973.

            On October 3, 1974, Rev. Demetrius Greschuk was consecrated a bishop at St. Josaphat. It was the first episcopal consecration held in this church. Bishop Greschuk, born in Innisfree, Alberta, had been ordained a priest by Bishop Neil in St. Josaphat Cathedral in 1950, and had worked for nine years as an assistant priest in this parish. At his episcopal ordination, Bishop Neil was the main consecrator assisted by Bishops Isidore Borecky and Andrew Roborecki. Of the sixteen bishops present, ten were of the Latin rite. The following year, Bishop Greschuk celebrated the 25th anniversary of his priesthood.

            When Bishop Demetrius Greschuk became the auxiliary bishop he felt that English services were necessary in order to keep people in the Ukrainian church. English language liturgy was first celebrated at St Basil's then introduced to other Ukrainian churches in Edmonton and area.

            In the spring of 1975 Rev. Michael Kowalchyk was made an assistant at the cathedral, and after his transfer, Rev. John Makuch helped for a short time. In 1976 Rev. Basil Hupalo, an Alberta native, was appointed assistant to the pastor.

            Rev. Basil Laba, the Vicar‑General of the Edmonton eparchy died in October 1976. His friend Patriarch Josef Slipy arrived to celebrate the funeral services.

            Many of the parishioners were aging and a need was felt for a Ukrainian Seniors Home close to the Cathedral. The Ukrainian Catholic Brotherhood helped to organize the project for the seniors home on behalf of the parish. Nine houses and four lots were acquired for future use. The lots to the south of the Cathdral were purchased and construction of a large Seniors Home was initiated. In the fall of 1978, the parish built a residence for the Sisters Servants, and in the spring of 1979 construction began of a 116‑room home for senior citizens, as well as an auditorium on the lower level for the use of the parish. The Home was given a Ukrainian name ``Verchovyna''. With a Parish Hall close by the use of Ukrainian National Home began to decline. In addition many of the organizations that once had used its facilities had now disbanded or found other facilities.

            Rev. George Kowalsky died on May 16, 1980. He was succeded by Bishop Demetrius Greschuk and Rev. W. Hupalo.

            In the early 1980s the walls of the Cathedral began to show signs of deterioration. Paint started to peel from leaking water. Since deterioration of painted surfaces resulted from the the soot of burning candles, further burning of candles as offerings was stopped. Repainting of the walls was considered, however after consulting with Church iconographers it was decided that benzene and bread be used in the restoration. Wasyl Burak, a local artist, was commissioned in 1982 to help with the work. Metal scaffolding were set up and work started on restoration. However, Wasyl Burak became ill during the restoration and died 9 months later. The work had to be completed for Patriarchs Myroslav Lubachiwsky's visit to Edmonton. Don Hucul continued with the work until it was completed in 1985. Windows in the dome region had to be reinforced. The putty which held the windows together and the wooden frames deteriorated over the years and had to be replaced with new materials.

            In the meantime in 1984 the Cathedral had been declared a historical site by Hon. Mary LeMessurier, Minister of Culture for Alberta.

            Bishop Neil Savaryn died on January 7, 1986 and was buried at St. Michael cemetary.

            When Cardinal Myroslav Ivan Lubachivsky arrived in June 1986, the Cathedral was already fully restored. He was welcomed by children and a honor guard of the Brotherhood and Knights of Columbus.

            St Josaphat Cathedral commemorated the millenium of Christianity of Ukraine in 1988 by erecting four mosaics inside the church. A mosaic of Christ was erected on the right side and that of the Blessed Virgin Mary on the left wall. Smaller mosaics of Volodymyr and Olha were placed in the front right and left front regions of the Cathedral. The Cathedral organized a youth rally and held a number of religious seminars dealing with the millenium of Christianity. Pontifical Divine Liturgy was celebrated at the Agricom, attended by numerous bishops, priests, sisters and over 3,000 faithful.

            Rev. W. Hupalo served as pastor of the Cathedral from 1982. Rev. Basil Woloshyn served as pastor from 1985. In 1987 and 1888 the north side of the church was expanded with new enclosed stairs, a wheelchair access and an elevator. The church grounds were landscaped and the sidewalks were improved. In 1989 Renovations were made inside the church with the laying of a new floor. New pews were provided and new cupboards placed in the sacristy. In 1990 a new roof was provided for the cathedral.

            On July 8, 1990 Most Rev. Bishop Demetrius Greschuk died at the age of 66 of a heart attack. Divine Liturgies were celebrated all day Thursday July 12, followed by a prayer service in the evening. Pontifical Divine Liturgy was celebrated the next day officiated by His Grace Metropolitan Maxim Hermaniuk, assisted by bishops and clergy.

            On November 11, 1991 Most Rev. Bishop Myron was appointed the bishop of the Edmonton Eparchy.

            On March 21, 1994 Rev. Basil Woloshyn passed away at the age of 69. He served St Josaphat Cathedral from 1959 to 1970, then again from 1985 to 1992. Rev. W. Hupalo returned to St. Josaphat in 1993 and continued after the death of Rev. B. Woloshyn.

            Bishop Myron Daciuk died on January 14, 1996. On April 6, 1997 Most Rev. Lawrence Huculak was installed as Bishop of the Edmonton Eparchy.

            In 1996 Rev. Myron Pyszcz became the pastor. In 1999 Rev. Michael Planchak became the pastor of the Cathedral and continues with his work until the present day. He was first assisted by Rev. P. Lytwyn and presently Rev. Stepan Wojcichowsky helps with the services.

            On November 18, 2001 St Josaphat became the center of activity with the World Youth rally. A large wooden cross was carried through the streets of Edmonton from St Joseph RC Basilica to St Josaphat Cathedral. Members of various Catholic Churches of Edmonton attended this function.

            St Josaphat Social Committee works to get people more involved in various activities. Yearly events of the parish are Praznyk of St Josaphat, Kutia during the feast of Jordan and Easter Sviachene. St Josaphat Sadochok meets regularly in the church basement and has its annual St Nicholas concert.

            St Josaphat Parish Hall is no longer playing the role it did in the past when the Ukrainian National Home was the center of cultural and social life of the Ukrainian community of Edmonton. The parish hall is used chiefly for banquets and dinners. Ukrainian Catholic Brotherhood and the Ukrainian Catholic Women's League still continue to use the church facilities with their monthly meetings in the church basement. Coffee and donuts are also offered to parishioner after the morning Sunday services where people can meet for fellowship. Also Bible studies continue on a weekly basis. The church basement is also available for sales of Easter bread, pyrohys and cabbage rolls.

            Had it not been for the Ukrainian Churches, the National Halls and other cultural institutions the achievements of Ukrainians in Canada would never have occurred. The church was a lighthouse which guided the faithful through the years of darkness into a brighter future. Much had changed over the past century and we look forward what the next century will bring us.

Isaiah with a hot ember near his lips is the symbol of the Eucharistic purification (Isaiah 6:5-7).

Jeremiah with a wooden yoke on his shoulders is a symbol of obedience to the will of God (Jeremiah 28:14).

Ezekiel against a background of skulls is the symbol of death and resurrection ( Ezekiel 37:1-10).  

Daniel with lion is the symbol of unwavering faith and complete confidence in God in the midst of danger. with lion is the symbol of unwavering faith and complete confidence in God in the midst of danger.

The Prophets represents continuity between the Old and New Testaments. represents continuity between the Old and New Testaments.

The Candelabrum used during rituals in Jewish temples symbolizes the Old Testament ( Exodus 25:31-40).  

The Ship symbolizes the Catholic Church which conveys the faithful across the sea of life.

The Phoenix is a symbol of immortality and resurrection. In Greek mythology, the phoenix at the end of its life burns up and out of ashes regenerates again.  

Pelican is a symbol of Christ’s sacrifice of flesh and blood for the salvation of mankind; also emblematic of the Eucharistic Christ. In religious symbolism the pelican tears its breast to feed its young with blood.

Below, in the four triangular spaces are murals of the four Evangelists. Matthew, Mark, Luke and John.

The inscription in old church slavonic reads: LET US PRAY AND GIVE PRAISE TO THE LORD OUR GOD.  

LEFT WING TRANSEPT

Frescoes in this area depict major events in the life of Mary, the Mother of Jesus:  the Annunciation, the betrothal of Mary and Joseph, the nativity of Christ, the meeting (presentation) of our Lord.

The Dormition (Uspennya) of the Mother of God is painted on the ceiling between the nave and the transept. Below the Dormition is a scene of Edmonton showing the original St. Josaphat’s church. In the left extended transept, on the north wall, the Last Judgment is depicted.

RIGHT WING TRANSEPT

  The frescoes in this area are: the baptism of Jesus by John the Baptist, Christ’s entry into Jerusalem (Palm Sunday), the Transfiguration of Jesus on Mount Tabor. On the ceiling is St. Basil the Great, one of the foremost Fathers of the Church.

The pillar of fire is the emblem of the Basilian Order.

Above the baptism scene appears the town of Mundare, Alberta, the cradle of Basilian monasticism in North America.

In the right extended transept are murals of the first Ukrainian Christian rules: Prince St. Volodymyr who made Ukraine officially a Christian nation in the year 988. His grandmother, St. Olha (ruled in Kiev 945-964) was the first Christian monarch in Ukraine.

In 1988 we celebrate the Millennium of Christianity in Rus-Ukraine. To commemorate this event, S. Makarenko, an artist, was commissioned to do mosaic works of art of Prince St. Volodymyr and St. Olha. The two mosaic pieces were placed on the front right and left side of the nave in 1986.

In the extended transept to the right of St. Volodymyr is St AnthonyPechersyj and to the left of St. Olha is St. Theodozy Pecherskyj – saintly early Christian monks and teachers in Ukraine.

The church of St. Sophia and the Dormition church of the Pecherskyj ( Cave) Monastrey of Kiev appear among the saints at the bottom of the mural. In the arc above is St. Nicholas. On one side of him is Christ, and on the other, the Mother of God. Below them is St. Peter’s Basilica in Rome and St. Sophia of Constantinolpe (now Istanbul). This mural shows that St. Nicholas was a link between the Eastern Church and the Western Church.

On the adjacent west wall is a mural of St. George.
In 303 A.D., St. George, a captain in the Roman army, defied the Emperor’s orders to persecute Christians. Persecution is symbolized by the dragon; the persecuted Christians by the woman dressed in white.